«Пам'ять зобов’язує»

У буремних звершеннях сучасної епохи, коли швидко знецінюються і забуваються ще недавно, здавалося б, непорушно-монументальні, епохальні події та історичні особи, ще виразніше вимальовується всесвітньо-історичне значення перемоги над блоком фашистських держав країн антигітлерівської коаліції, в якій важлива роль належала Радянському Союзу, а в його складі й Українській РСР.



В історії українського народу події Другої світової та Великої Вітчизняної воєн посідають особливе місце. За своєю глибиною і трагізмом вони набули епохального значення. Певною мірою обумовлено це й тим, що донині живі учасники війни, носії історичної пам’яті про неї – ті, хто воював зі зброєю в руках, навчався, працював, відбудовував країну. Пам’ять про війну є духовно-історичним надбанням нашого народу, що утворює підвалини його самодостатності й самобутності, і водночас, – органічно інтегрує його в загальноцивілізаційний потік.
Минула війна за своїми масштабами і наслідками якнайповніше відповідала її визначенню як світової. Другий міжнародний глобальний збройний конфлікт (1939 – 1945 рр.) набув більш всеохоплюючого характеру, аніж перший. Якщо у Першій світовій війні брало участь 38 держав з населенням понад 1 млрд. чоловік, то у Другій світовій війні брало участь 38 держав з населенням понад 1,7 млрд. чоловік, тобто 80% усієї численності людства, а воєнні дії велися на території 40 держав. Втягування в орбіту світової війни багатомільйонних армій, збільшення їхньої вогневої міці призвели до гігантських втрат і руйнувань.
Загальна кількість коштів поглинутих Другою світовою війною, становить колосальну цифру – чотири трильйони доларів. Та найбільше вражають людські втрати. Божевілля обезлюднення, здається, ще ніколи не досягало таких апокаліптичних масштабів. Людство втратило приблизно 60 млн. чоловік.
Через своє стратегічно важливе положення Україна неймовірно постраждала, розплачуючись і за гітлерівську агресію, і за згубні прорахунки сталінського керівництва війною. У роки війни загинув кожний п’ятий житель республіки. Її економіку та багато населених пунктів було повністю або значною частиною зруйновано.
Невимовно тяжких втрат зазнав український народ у тій страшній воєнній круговерті, що розметала, понівечила і розтоптала мільйони людських доль. Це справді була трагедія. Її принесли з собою тевтонські орди, які топтали нашу землю, палили міста і села, грабували надра, гнали в німецьке рабство дівчат і хлопців, вбиваючи на своєму шляху кожного, хто не хотів скорятися загарбникам.
Скільки безневинних людей зазнали нечуваних тортур, знущань та принижень в численних концтаборах, тюрмах, на примусових роботах та пересильних пунктах!
Пам'ять про ці жертви, про ратний і трудовий подвиг народу зобов'язує всіх нас, нині сущих, пройнятися усвідомленням того, що коли б не було спільної Перемоги над фашизмом, покоління, що прийшли в життя після війни, взагалі б не народилися, і не було б не лише України як суверенної держави, а й української нації.
У літопис Великої Перемоги навічно вписані імена тисяч і тисяч славних синів і дочок України. Воювали вони на різних фронтах, виборюючи Перемогу – одну на всіх. Багато хто загинув під час визволення нашої рідної української землі.
Перемогу здобули ті, хто зараз є старшим поколінням. Ветеранські лави рідшають з кожним роком. Всіляка турбота про них, постійна увага до рятівників Вітчизни та світової цивілізації— святий обов'язок і справа честі держави, суспільства загалом і кожного громадянина зокрема. І хочеться, щоб щоденну увагу, шану та повагу отримували і ветерани нашого району. На жаль. Тих, хто на своїх плечах виніс тягар війни, замерзав у окопах, щоденно ризикував життям на турійщині лишилося лише 93. Напередодні величного свята Перемоги усіх їх з подарунками та словами щирих вітань відвідали представники райдержадміністрації та районної ради, керівники установ та організацій району, сільські та селищні голови.
Наш громадянський обов'язок — увічнити пам'ять про усіх полеглих, зберегти всі меморіали та воєнно-історичні реліквії.
Минуло 65 років з того часу, як останній солдат загинув здобуваючи Перемогу. Проте й сьогодні, більш ніж через півстоліття, імена невідомих героїв, які захищали нашу Турійщину повертаються на обеліски. Білорус Микола Сідякін – загинув біля села Зілов, росіянин Дмитро Штондін, уродженець Астраханської області загинув визволяючи Турійськ, 20-річний Павло Балков з міста Орськ Оренбургської області - віддав своє життя за селище Луків… Їх імена, які стали відомими лише цього року, нанесено на плити Обелісків Слави Лукова і Турійська.
На вівтар Перемоги Україна поклала мільйони людських життів. Про вагомість внеску України в розгром агресора свідчать хоча б такі факти: за питомою вагою у Збройних силах СРСР, за кількістю удостоєних звання Героя Радянського Союзу та інших бойових нагород українцям та вихідцям з України належить друге місце; вони ж очолювали більшість фронтів, були широко представлені серед полководців та воєначальників.
Дорогі ветерани! Доля була прихильною до вас - тих, кому пощастило вийти живим з воєнної хуртовини. Чорні хмари війни не змогли заступити вам, солдатам, світла людяності, не відібрали у вас любові до життя, до квітучих весен, поваги до інших народів. Навпаки, той, кому довелося пройти крізь дим і полум'я боїв, здатен стократ більше цінувати звичайні земні радощі, все те, що даровано людині природою і предками.
Сьогодні молодь — ця головна надія країни — майже повністю поринула у вир своїх турбот: як стати на ноги, як втриматися, утвердитися в житті? — ось головне питання, що хвилює нині юнаків та дівчат. І все ж сьогодні хочеться звернутися саме до них, завтрашніх керманичів, будівничих, зодчих, від кого залежить, як складеться доля держави в майбутньому.
Дорогі земляки, юні друзі, усі, кому випало жити на прекрасній українській землі хай і в нелегкий, зате мирний час! Рівняйте свої діла і вчинки на звершення героїв минулого, тих, хто не пошкодував себе в ім'я майбутнього. Бережіть бойові і трудові традиції та нагороди батьків, матерів і дідів, родинні реліквії. Не забувайте дбати про тих, хто виборював волю для Батьківщини.

Наталія Семенчук,
заступник голови райдержадміністрації
(опубліковано у районній газеті
«Народне слово» № 19 від 08.05.2010р.)